Емоції — зайві? Чому їх не варто пригнічувати

У деяких людей формується звичка ставитися до своїх почуттів як до прояву дитячості або повністю знецінювати їх, ніби вони є чимось нестерпним і загрозливим, і виникає бажання позбутись емоцій.

Тоді можна почути:

«Хочу, щоб мене нічого не злило!»
«Мені не потрібно сумувати — це тупо»
«Хочу не відчувати негативних емоцій».

Але емоції — це не проблема, якої треба позбутися. Вони наш дороговказ: вказують, що для нас важливе, що безпечне, а що ні.

Якщо емоції здаються зайвими, це може бути проявом емоційної інгібіції — стану, коли людина не сприймає свої почуття як щось значуще, вважає їх незручними чи навіть непристойними.

Так може статись, якщо значимі дорослі висміювали або забороняли прояв почуттів дитини — коли вона сердилась, засмучувалась чи раділа.

Приклади таких фраз:

• «На маму злитись не можна» → гнів блокується, замість нього — провина і сором, а в дорослому віці — намагання бути зручним, турбуватись про інших всупереч своїм інтересам.

• «Не сумуй, он яке сонечко вийшло» → замість проживання смутку — звичка ігнорувати свої емоції, труднощі в емоційній регуляції.

• «Не плач, ти ж доросла» → заборона на прояв емоцій і близькості, у дорослому віці складно бути вразливими в стосунках.

• «Якщо багато сміятися, потім будеш плакати» → радість асоціюється з небезпекою, страх розслабитись і насолоджуватися життям.

Це може проявлятись як знецінення своїх переживань, відчуття, що емоції заважають, відсутність глибокого контакту з собою, витіснення не лише важких, а й приємних емоцій.

Але витіснені почуття не зникають. Вони можуть проявлятися через тіло (хронічна напруга, психосоматичні симптоми), апатію, роздратування, відчуття порожнечі.

Що з цим робити?

Наступного разу, коли захочеться знецінити свої переживання чи придушити почуття, варто запитати себе: «Що моя емоція хоче мені сказати?»

Емоції — це не слабкість. Вони частина нашого досвіду і нашої природи.