Чому хороші події так швидко стають звичними? Частина 2.

У кожного з нас є речі, про які колись дуже хотілося сказати: «Якби це сталося, я був би щасливий».

Для когось це була омріяна робота. Для когось — власне житло чи переїзд. Хтось мріяв про стосунки, новий автомобіль чи подорож, на яку довго відкладав гроші.

Коли бажане нарешті здійснюється, здається, що ця радість залишиться надовго. Перші дні або навіть тижні справді приносять багато сильних емоцій. Ми розповідаємо про подію близьким, частіше усміхаємося, із задоволенням повертаємося до неї подумки.

Але поступово відбувається дещо цікаве. Робота стає просто роботою. Новий телефон уже не викликає такого захоплення. Квартира, про яку мріяли кілька років, перетворюється на звичний простір, у якому ми навіть перестаємо помічати багато хорошого.

І це стосується не лише речей. Ми звикаємо до людей, до власних досягнень, до комфорту, який колись здавався недосяжним.

Через це іноді виникає відчуття, ніби радості в житті стало менше. Хоча насправді часто змінюється не кількість хороших подій, а те, як ми їх сприймаємо.

Те, що колись було мрією

Спробуйте згадати одну річ, яку кілька років тому ви дуже хотіли отримати. Можливо, сьогодні вона вже стала настільки звичною, що ви майже перестали звертати на неї увагу.

Саме про цей психологічний механізм ми й поговоримо далі.

Це явище має назву

У психології існує поняття гедоністичної адаптації. Воно описує нашу схильність поступово звикати до позитивних змін у житті. Те, що спочатку приносило сильну радість, із часом стає звичною частиною повсякденності.

У 1971 році психологи Філіп Брікман і Дональд Кемпбелл запропонували ідею «гедоністичної бігової доріжки» (hedonic treadmill).

Гедоністична бігова доріжка — це метафора, яка означає, що людина постійно прагне нових досягнень або змін, але після кожної з них досить швидко повертається до звичного рівня задоволеності життям. Як і на біговій доріжці, ми ніби рухаємося вперед, але загальне відчуття щастя залишається приблизно на тому самому рівні.

Вона добре передає суть явища: ми досягаємо мети, відчуваємо підйом, але через деякий час звикаємо до нового рівня життя й починаємо прагнути чогось наступного.

Дві особливості мозку, які працюють одночасно

Якщо згадати попередню статтю, вимальовується певна закономірність.

З одного боку, мозок швидше помічає те, що може становити загрозу. Саме тому критика, невдачі чи неприємні події привертають більше уваги й довше залишаються в пам'яті.

З іншого боку, до хороших подій ми досить швидко звикаємо. Те, що ще вчора викликало захоплення, поступово стає звичною частиною життя й перестає сприйматися як щось особливе.

У результаті одночасно працюють два механізми:

• негативні події мозок помічає швидше;

• до позитивних подій він звикає швидше.

Саме це поєднання часто створює враження, ніби хорошого в житті значно менше, ніж є насправді. Не тому, що його справді бракує, а тому, що увага природно затримується на тому, що викликає дискомфорт, тоді як приємні речі поступово стають звичним фоном.

Уявіть людину, яка кілька років тому мріяла про власну квартиру. Переїзд приніс багато радості, але з часом вона перестала помічати сам факт того, що живе у власному просторі. Натомість набагато більше уваги починають привертати подряпина на підлозі, рахунок за комунальні послуги чи шумні сусіди.

Сама квартира не стала гіршою. Змінилося лише те, на що автоматично спрямовується увага.

Коротко про головне

✓ Ми досить швидко звикаємо навіть до тих речей, які колись здавалися мрією.

✓ Це природний механізм адаптації, а не ознака невдячності чи невміння радіти.

✓ Через це хороші події поступово перестають привертати нашу увагу так само сильно, як на початку.

У наступній статті

Чи можна навчитися помічати хороше частіше, навіть якщо мозок влаштований саме так?

У наступній статті поговоримо про те, чи можна свідомо впливати на свою увагу і що про це говорять сучасні дослідження.